|
„Наша Україна” і на київському рівні – не політична сила, а суцільна загадка. А на львівському – загадка зі специфічним галицьким колоритом. Скажіть-бо, як може так довго існувати політична сила, у якій зібрано п’ять партій (та ще й у деяких із них всередині існують неофіційні партійки), яка не має однієї визначеної ідеології, керівництво якої іде то у владу, то в опозицію? І не просто існувати, а існувати з доволі непоганим на наші часи рейтингом, та ще й утримувати доволі стійкі і дисципліновані фракції в облраді й міськраді? Пояснення цього феномену, звичайно, можна знайти, що ми і спробуємо зробити далі. Але елемент містики при цьому все одно залишається...
Значною мірою „Нашій Україні” і її основі – НСНУ, на Львівщині просто пощастило. Так уже сталося, що має пройти трохи більше часу, аби галичани остаточно розчарувалися в Президентові, чий прихід до влади (принаймні, на думку самих галичан) – їхня заслуга. А разом із Президентом – у партії (блоці), яка ходить із його прізвищем на прапорі. Рейтинг у партії в області досить високий, незважаючи ні на що, так склалося історично, і це її рятує. Саме тому перед виборами в доволі аморфне утворення вдалося залучити чимало політиків з іменами на слуху і впізнаваними обличчями. А крім них – ще й чимало матеріально забезпечених людей.
Ще один чинник, який тримає львівську „Нашу Україну” на плаву, – те, що вона в області й місті при владі. А значить, „вирішує питання”. І якщо з рейтингом раніше чи пізніше справи таки підуть на гірше, то з цим чинником, здається, усе гаразд. Незрозуміла симпатія Віктора Ющенка до Петра Олійника гарантує йому стабільну роботу в ОДА. Щобільше, можливість, що Петро Михайлович отримає посаду голови ради НСНУ – зовсім не жарт. А це, зрозуміло, ще більше зміцнить його позиції і в партії, і в блоці.
Утім, уже зараз помітно “вітри зі Сходу”, точніше, з Києва, які можуть суттєво змінити розклад сил у “Нашій Україні”. Ознаки розкольництва помітні вже тепер. Щось змінювати в ситуації з КУН і, зокрема, з його перебуванням у блоці НУ, планує ображений на “несунів” Олексій Івченко. Використовує принцип дзюдо “падаючи, нападай” Борис Тарасюк – наїзди опонентів він доволі активно використовує для піару НРУ як самостійної політичної сили. ХДС і УРП “Собор” наразі публічно “не рипаються”, але хтозна, як поведуться люди Стретовича, якщо довкола них буде суцільний політичний хаос. Тож цілком імовірно, що в доволі близькому майбутньому “Наша Україна” буде не блоковим, а однопартійним брендом.
Утім, це буде колись, і лише гіпотетично. Наразі ж маємо блок, який, попри позірну перевагу НСНУ над усіма іншими, мусить зважати на свої дрібні частини. Бо якщо в обласній раді представники НСНУ можуть не зважати ні на кого і не боятися розколу у фракції (це результат вигідного розподілу списку під час виборів), то в міській раді є доволі багато рухівців, та ще й депутатів із великим досвідом і відомими у Львові прізвищами. Тому принаймні на НРУ доводиться зважати. Як доводиться враховувати і наявність кількох груп у самій НСНУ. Загалом, зважаючи на те, наскільки різношерстою є основна партія блоку і які серйозні суперечності виникали між частиною членів НСНУ та рухівцями перед виборами (особливо щодо виборів міського голови), доволі дивно, що досі блок не випродукував жодного масштабного публічного конфлікту місцевого рівня. Частково це можна пояснити згаданими вже чинниками влади і рейтингу. Але їх, мабуть, не вистачило б, якби ще й не специфіка співіснування депутатів-“нашоукраїнців” у міськраді та облраді.
Якщо переглянути список депутатів від НУ в міській раді, паростки можливих катаклізмів виникають перед очима самі собою. Майже рівний поділ між рухівцями, “Кривою Липою” і людьми, тим чи іншим чином вдячним Петрові Олійнику, не надавали оптимізму обізнаним прихильникам НУ одразу ж по виборах. Картина майбутнього фракції виглядала невтішно: постійні чвари “людей Олійника” з представниками НРУ і намагання “зловити рибку в каламутній воді” з боку групи “Кривої Липи”. Утім, не так сталося, як гадалося. Скандальні інформаційні приводи дарують журналістам будь-які інші фракції, але не НУ. І навіть мляві спроби кількох рухівців на чолі з Тетяною Крушельницькою повоювати з мером на початку каденції давно спливли з водою Піскових озер. Причин на це може бути кілька.
По-перше, на всі без винятку фракції міської ради, і НУ – не виняток, заспокійливо впливає загальна “конструктивна” атмосфера чи то загального консенсусу, чи то тотального “дерибану”. Коли всі між собою без проблем домовляються, а водночас без проблем (чи майже без проблем) домовляються з міським головою, і поля для конфліктів значно менше. До виборів – далеко, піаритися надмірно немає сенсу, особливо коли це невигідно матеріально.
По-друге, лідери рухівців (Крушельницька, Бедрило) і “Кривої Липи” (Стецьків, Сірик, Бащук) виявилися значно більш досвідченими і зубатими, ніж люди, які потрапили в міськраду за квотою Петра Олійника. В певний момент стало зрозуміло, що публічна бійка просто неможлива, як неможливий боксерський двобій між важковаговиком і легковаговиком.
По-третє, навіть у межах груп тотального однодумства непомітно. Коли політичні пристрасті не надто розпалюються, а міська рада тоннами розглядає господарські питання, з’ясовується, що представники тієї чи іншої групи мають різні інтереси, подекуди навіть зовсім протилежні. Як наслідок, наприклад, Тетяна Крушельницька легко знаходить спільну мову щодо паркових зон із Вірою Лясковською з УНП, але не знаходить її з деякими членами НРУ. Або, зі свіжих прикладів, прямо в стінах ради Андрій Стецьків і Сергій Бащук починають сперечатися щодо бюджетної резолюції. Як наслідок, чи то Петро Олійник як голова обласної організації, чи то Андрій Садовий як мер легко не доводять до масштабних конфліктів, використовуючи дрібні суперечки і принцип, який у великих політиків звучить “розділяй і володарюй”, а в маленьких людей – “лови по одному”.
До того ж, варто врахувати наявність окремих гравців, які є впливовими у фракції хоча б завдяки своїй фінансовій потузі, як, наприклад, Тарас Сосновський або Роман Шлапак – вони не дозволяють політичним групам скластися в якийсь стабільний пасьянс стримувань і противаг.
Із фракцією в облраді – ще простіше. Там аж надто багато чиновників, залежних від губернатора і голови партії напряму, і бізнесменів, яким час до часу треба “вирішувати питання”. Найбільші ж потенційні скандалісти відсіялися ще до виборів і опинилися хто поза облрадою, хто у фракції БЮТ. І навіть потенційно скандальний Андрій Парубій, схоже, в цій атмосфері політично “подорослішав” і став більш прагматичним. Як наслідок, хоча деколи й здається, що фракцією НУ в облраді помикають, наприклад, Кубів, Мандюк чи Рущишин, насправді не все так просто: фінансисти тут залежні від чиновників, і навпаки. Судячи зі стабільності фракції, система взаємостосунків між цими групами вже відлагоджена і найближчим часом навряд чи даватиме збої. Ситуацію може змінити хіба що відставка Петра Олійника з посади губернатора. Але вона наразі малоймовірна.
Загалом варто зазначити, що аж надто багато для львівських “нашоукраїнців” важить розвиток подій у Києві. Підуть у самостійне плавання ті ж рухівці чи ні – вирішують у столиці. Буде Олійник губернатором чи не буде – залежить від волі Президента і, частково, інтересів прем’єра. Розколеться НСНУ на “опозиціонерів” і “коаліціянтів” – знову ж, означатиме й для ЛОО дуже багато. Тому стабільність НУ у Львові – дуже нестабільна. Один сигнал “згори”, і ситуація може змінитися кардинально.
|
