Звільнення головного редактора "Львівської газети" Ігоря Гулика наприкінці минулого місяця зачепило лише один із аспектів функціонування ЗМІ в ринкових умовах. А саме - чи може видання, власником якого є у даному випадку добродій Роман Шлапак (він же - депутат Львівської міської ради, член НРУ, він же - голова спостережної ради ТзОВ "Торгова компанія "Інтермаркет", якому належать мережі супермаркетів "Арсен", дисконтних магазинів "Барвінок", магазинів самообслуговування "Інтермаркет"), безпосередньо чи опосередковано критикувати комерційну діяльність свого господаря чи його колег?

Інстинкт самозбереження мав би підказати Ігореві Гулику, в якого за плечима десятиліття журналістської практичної роботи як на телебаченні, так і у різних друкованих виданнях, що не варто рубати гіляку, на якій ледь-ледь тримаєшся. Проте людина (а тим паче журналіст) не може жити лише інстинктами чи перманентним догоджанням примхам господаря. Мабуть, у пана Гулика таки ввірвався терпець, і він почав боротьбу з дерибаном львівської землі з тими, хто б мав її захищати від загребущих рук. І поплатився за це.

Зараз власники газети намагаються намалювати вигідну їм картинку: мовляв пан Гулик щось там недопрацював, не зміг збільшити наклад видання. Водночас в Інтернеті хтось цілеспрямовано "мочить" пана Гулика, смакуючи його "героїчне минуле"...

Пиши, про що хочеш, але теми землі не чіпай...

Наші редактори, звісно, не індійські корови, які користуються своєрідною недоторканністю у цій азіатській державі. Вони - живі люди, які працюють у країні, що декларує європейські стандарти демократії. Тож, здавалося б, чого піднімати хвилі протесту на захист персони пана Гулика? Тим паче, що він - аж ніяк не перший, хто встиг посидіти у редакторському кріслі "Львівської газети". А тут стільки шуму!

Виявляється, "Львівська газета" не тільки зачепила чи не найбільш драстичну тему для львівської влади - розподіл землі, а й (і це головне) почала систематично розвивати її, заглянула у задзеркалля міської ратуші, де кояться не зовсім законні діяння. Саме за це і показали пану Гуликові на двері.

Звісно, власники газети помітили у критичних публікаціях про земельні афери у Львові певну тенденцію - і відреагували у притаманний їм спосіб. Тим паче, що ця тема стала особливо пікантною у контексті проведення у Львові "Євро-2012". Адже для забезпечення інфраструктури проведення чемпіонату саме земля стане "альфою й омегою" майбутніх надприбутків львівської влади та бізнесу, що поріднилися нерозривними узами.

Львівські "сіамські брати" - влада й бізнес

Розпочалася вся ця історія зі звільненням головного редактора "ЛГ" доволі банально. 1 березня минулого року в кабінетах міської ради з’явилася ухвала "Про погодження ТзОВ "АрхіБуд" місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Олекси Довбуша, 15 у м. Львові". Працівники парку "Знесіння" й екологи, довідавшись про такий хід міських райців, відразу вдарили на сполох. Адже ця земля належить до рекреаційної зони міста, а це означає, що споруджувати там житлові будинки взагалі заборонено. Однак, попри протести громадськості, 5 липня міські депутати таки проголосували за ухвалу.

Звісно, піднімаючи картки, вони добре знали, за що саме голосують. Виявляється, засновником фірми "АрхіБуд", якому депутати "подарували" ласий шмат рекреаційної земельки, є їхній колега, член фракції БЮТ у міськраді Михайло Мужилівський. У цього пана депутата теж потужне бізнесове запліччя - він є віце-президентом ТзОВ "Будінвест", що займається інвестуванням у будівництво і безпосередньо самим спорудженням різних об’єктів, зокрема закладів громадського харчування, декількох ринків.

Коли, як кажуть, не вдалося заховати шило у мішку, щедрою "благодійністю" зацікавилася прокуратура Львова, яка й подала позов до суду.

22 січня цього року відбулося чергове засідання за позовом міської прокуратури до Львівської міськради про визнання недійсними двох ухвал, згідно з якими було надано землю "АрхіБуду". Своєрідне "каяття" від імені міської ради підписав перший заступник міського голови Олег Синютка. Тоді, як відомо, суд жодного рішення не ухвалив, оскільки представник "АрхіБуду" засумнівався у правомірності підпису пана Синютки, вважаючи, що пояснення мав завізувати сам міський голова Андрій Садовий.

Наступне судове засідання було перенесено на 31 січня. Воно також не відбулося, оскільки рішенням голови господарського суду по цій справі створено суддівську колегію, а це означає, що матеріали справи у суді почнуть розглядати зі самого початку.

А тим часом, як стверджується у публікації "Ціна визнання", надрукованій у "Львівській газеті" ще 23 січня 2008 року, "ризикуючи втратити одну ділянку в межах регіонального ландшафтного парку "Знесіння", депутат міської ради Михайло Мужилівський уже пригледів собі іншу в межах того ж таки парку. Однак тепер уже не як засновник "АрхіБуду", а як віце-президент "Будінвесту". Виявляється, на останньому засіданні минулого року депутати львівської міської ради проголосували за ухвалу, якою віддали ділянку на вулиці Лісній, 4-а в оренду на десять років ТзОВ ВП "Будінвест" для зведення житлового будинку. За словами менеджера парку "Знесіння" Софії Ванькович, ця земелька теж розташована в межах парку".

А чому, власне, депутати міськради мали б противитися підприємницькій ініціативі свого колеги, який прагне побудувати містечко котеджів у такій чарівній оазі, яким є парк "Знесіння", що поруч з історичною Замковою горою? Тим паче, що у Львові впродовж років триває тотальний наступ на паркові зони міста, в яких, мов гриби після дощу, виростають замки нинішніх львівських чинуш. Тільки тепер починаєш розуміти, чому стільки місцевих бізнесменів, ігноруючи виборчі партійні списки до Верховної Ради, так заповзято прагнули потрапити у львівську мерію. Треба визнати, "десантна операція" місцевого бізнесу в Ратушу відбулася успішно, бо більшість із 90 депутатів - репрезентанти капіталу. А це означає, що у цьому середовищі є неписані правила солідарності. Іншими словами можна сказати, що ворон воронові ока не видзьобає.

Чи всіх купили?

Але не всі львівські райці цілком втратили совість. Так, наприклад, депутат міської ради Теодор Дяків завжди принципово і послідовно захищає права місцевої громади, право людей гідно жити у європейському місті, а не перетворювати Львів у колумбійське гетто. Він теж подав позов у суд як третя сторона про визнання недійсними тих самих ухвал у справі парку "Знесіння". Пан Дяків вважає, що вони порушують його права як мешканця Львова. Таким неординарним кроком депутат створює прецедент - член територіальної громади може захищати свої права у судових справах, де рішення міської ради чи виконкому зачіпають його інтереси.

На запитання автора матеріалу, яким чином депутатський корпус проголосував за ці дві ухвали, пан Дяків зазначив, що всі питання, котрі стосуються землевідведення, вирішує дуже обмежена група депутатів. Усі решта часто виступають у ролі статистів.

- Так само було й із земельними ділянками парку "Знесіння". Напередодні сесії нам роздали кілька десятків ухвал, розібратися в яких ми не мали часу. За першу ухвалу, каюся, я теж проголосував, - зазначив депутат.

P.S.

Отож, у Львові в розпалі фактично рейдерські атаки на найбільш ласі земельні ділянки, які прибирають до волохатих рук передусім ті, хто мав би захищати інтереси міської громади у будівлі на площі Ринок, 1. І процес цей, як свідчать хоча б факти навколо "легального" відведення земельних ділянок рекреаційної зони парку "Знесіння", набуває зухвалих лавиноподібних форм.

А кого, власне, ці панове мають остерігатися чи боятися? Адже у львівських коридорах влади фактично відсутня опозиція. Надія лише на те, що не всі депутати втратили совість, тож вони битимуть на сполох, аби хоч якось врятувати свій імідж. Віриться, що і наша громада нарешті прозріє і не дасть різного роду новоспеченим "національним буржуям" прибрати до рук усе, що належить народові.

А місцевим тиранам свободи слова хочеться нагадати слова філософа Мережковського, що вільне слово є першим і останнім подихом самої свободи: з ним вона народжується, з ним і вмирає. Ось чому тирани так бояться його.

Україна і Час