7 листопада в Апеляційному суді Львівської області з третьої спроби розпочалося слухання справи про замах на життя власника та генерального директора ТзОВ “Ринок “Шувар” Романа Федишина та вбивство чотирнадцятирічної ліцеїстки Марійки Куцинди.

Як готувалася „пекельна машинка”

28 жовтня 2006 року, близько восьмої години, у Львові, навпроти входу на ринок “Шувар”, вибухнув автомобіль “Мітцубісі”, яким на роботу приїхав Роман Федишин. Під час вибуху була смертельно поранена 14-річна ліцеїстка Марійка Куцинда, яка того ранку, йдучи на навчання, проходила повз автомобіль.

У листопаді 2006 року тодішній керівник міліції Львівщини генерал-майор Віталій Максимов повідомив, що міліція затримала замовника та двох виконавців злочину. Цієї осені прокуратура Львівської області завершила розслідування цієї справи й передала її до суду.

Слухання резонансної справи мало розпочатися 2 жовтня, та суд був змушений двічі відкладати розгляд через те, що з Луцького слідчого ізолятора до Львова не привозили одного з підсудних – Олександра Рудого, який під час слідства першим дав викривальні показання проти себе та своїх спільників у справі. Правоохоронці до розгляду справи вирішили утримувати Рудого у Луцькому СІЗО (інші фігуранти справи чекали на суд у Львівському СІЗО), щоб йому не могли помститися ті, кого він, як висловлюються у певному середовищі, “заклав”.

7 жовтня Рудого під охороною бійців спецпідрозділу міліції “Беркут” ввели до судової зали. Та посадили не на лаву підсудних, а подалі від “клітки”, з якої з ненавистю дивилися на Рудого два інші підсудні - старший адміністратор ТзОВ “Ринок “Шувар” 48-річний, раніше судимий за крадіжку (3 роки умовно) Олександр Панасенко та 32-річний приватний підприємець Олександр Єгорушкін, який також вже відбував покарання за крадіжки. Рудий похилив голову й жодного разу не підняв очей, щоб подивитися на своїх спільників.

Перед початком розгляду справи Олександр Рудий заявив, що у день затримання, 20 листопада 2006 року, у приміщенні управління боротьби з оргзлочинністю та корупцією його били міліціонери, і при цьому, як він висловився, “тицяли папірці з прізвищами”. Пізніше, розповідав Рудий, убозівці двічі приходили в ізолятор тимчасового тримання й знову били, вимагаючи зізнань. “Мене також били убозівці!”, - крикнув з місця Олександр Єгорушкін. Він також розповів, що слідчий прокуратури не давав йому дозволу на побачення з рідними, поки він не дасть показань на потрібних слідчому людей.

Олександр Панасенко також офіційно заявив у суді, що на нього під час досудового слідства чинився тиск. Слідчий прокуратури, який проводив розслідування цієї справи, розповідав Панасенко, незаконними методами вимагав від нього свідчень про політичну діяльність Романа Федишина та зізнань про обіг “чорних коштів”, які нібито мали місце на “Шуварі”.

Уродженець Донеччини Олександр Єгорушкін перед початком судового засідання написав клопотання про те, що йому потрібен перекладач, бо українською мовою він володіє лише на розмовному рівні, а юридичних термінів може не зрозуміти. Суд надав таку змогу підсудному, й поряд з адвокатами посадили викладача кафедри російської філології Львівського національного університету імені І. Франка Ольгу Бешкареву.

В обвинувачувальному висновку, який того дня зачитала представник звинувачення, зазначалося, що замах на Романа Федишина замовив Володимир Панасенко “з метою усунення Федишина як керівника та отримання контролю за фінансовою діяльністю “Шувару”.

У вересні, доводить слідство, через посередника Рудого замовник найняв для ліквідації Федишина приватних підприємців Олександра Єгорушкіна та Олександра Машевського (його затримати не вдалося, перебуває у розшуку). Ці кілери-аматори стежили за Федишиним, вивчаючи його звички, й ретельно готувалися до підриву підприємця.

У не встановлених слідством осіб вони купили 400 грамів тротилової шашки та електродетонатор. У гаражі Єгорушкіна виготовили вибуховий пристрій, та його випробовування пройшло невдало. Наприкінці вересня Єгорушкін і Машевський вдруге купують у не встановлених слідством осіб тротил та електродетонатор й готують нову “пекельну машинку”. Цього разу випробування вибухового пристрою пройшло вдало, й спільники вирішили, що вони готові до вбивства.

У середині жовтня Єгорушкін і Машевський втретє купують все необхідне для виготовлення вибухового пристрою. 26 жовтня 2006 року, о 7 годині 50 хвилин, вони під’їхали на “дев’ятці” Єгорушкіна до автомобіля Федишина й закріпили під днищем машини, під місцем водія, вибухівку. Приблизно через десять хвилин на місце події прийшов водій Федишина й, оглядаючи машину, помітив під її днищем сторонній предмет. Він покликав шефа, і підприємець разом з начальником охорони ринку пішли до машини. Коли до автомобіля залишалося два-три метри, один із зловмисників натиснув на клавішу мобільного телефону, чим привів в дію вибуховий пристрій. При цьому, доводить слідство, злочинці бачили, що на вулиці люди, й розуміли, що вибухом може поранити випадкових перехожих та жителів навколишніх будинків. Але вибух пролунав...

Уламки від автомобіля поранили Романа Федишина, начальник служби охорони “Шувару” Юхимович отримав 14 поранень, водій “Мітцубісі” був контужений. Отримала смертельні поранення у праве та ліве стегна 14-річна Марійка Куцинда. Мати дитини, коли прокурор зачитувала подробиці того страшного ранку, тихенько, ніби боячись комусь завадити, плакала, витирала сльози. А звинувачені виказували олімпійській спокій.

Того ж дня, через кілька годин після трагедії, доводить слідство, Панасенко виплатив кілерам гонорар – 5 тисяч доларів. З цієї суми Єгорушкіну дісталося 6 тисяч гривень та 1 тисяча доларів, Машевському – 2600 доларів, Рудому – 200 доларів.

”Прошу зняти з мене охорону”...

8 листопада слухання справи почалося з допиту Рудого. І цей підсудний вчетверте змінив власні показання! Під час досудового слідства Рудий спочатку заявив, що замах на Романа Федишина замовив... сам Федишин, для підвищення політичного рейтингу. Пізніше він вказав пальцем на чоловіка однієї із засновниць ТзОВ “Шувар” на прізвисько Душман, ще через якийсь час звинуватив в організації та замовленні замаху Володимира Панасенка.

Виступаючи у суді, Олександр Рудий заявив, що обмовив Панасенка. Пояснював, що його затримали у психдиспансері, де його наркотичними засобами лікували від алкоголю, отож мало що розумів. Ще й коли привезли в УБОЗ, то одразу відвели у спортзал і там почали бити по голові та п’ятах. На допиті, розповідав Рудий, було багато офіцерів з Києва та Львова, і всі вони пхали в руки папірці з прізвищами людей, щодо яких він мав дати фальшиві свідчення. Пізніше, розповів Рудий, слідчий порадив йому адвоката, який примусив Рудого написати заяву з проханням про охорону. Коли Рудого перевезли у Луцьке СІЗО, він найняв іншого адвоката, та спілкуватися з ним наодинці не міг, бо поряд завжди були його охоронці. “Прошу зняти з мене охорону!”, - попросив підсудний, й суд тут же задовольнив його клопотання. Після чого пролунало сенсаційне зізнання: замах на Федишина, заявив Рудий, замовив не Панасенко, а такий собі Он-ко – людина, яка поки що проходить у цій справі як свідок. Он-ко колись працював на відповідальній посаді на “Шуварі” (відповідав за збір коштів з приватних підприємців), та Федишин його за якісь гріхи звільнив з роботи. Через це Он-ко, розповідав Рудий, вирішив помститися власникові ринку, й замовив замах на Федишина, щоб його настрашити, а не вбивати.

Коли суддя Олександр Яременко запитав Рудого, чому він кардинально змінив свої показання на суді, а не під час слідства, підсудний відповів, що слідчий погрожував у разі правдивих показань зробити з Рудого головного організатора вбивства. Ось він і вирішив лише на суді, коли слідчий втратив можливість на нього тиснути, розповісти правду.

Високий Замок