|
 Як „намити” мільйони? Золотошукачі періоду „Золотої лихоманки” намагалися знайти ділянку, яка принесла б їм „світле майбутнє”. Двадцяте століття зробило людей більшими реалістами. Кмітливі ділки зрозуміли, що нині не обов’язково реально мати те, що ти продаєш. Головне – провести по документах... Кращі фахівці цієї галузі нині обіймають найвищі державні посади, їздять на найдорожчих машинах і... найбільш відверто говорять про чесний бізнес і прозору владу.
Обсерватор провів журналістське розслідування бізнесової діяльності і природи походження первинного капіталу чинного президентського намісника Львівщини Петра Олійника. В його результаті, пропонуємо перелік фірм, через які здійснював свою комерційну (зокрема й фіктивну) діяльність та відпрацьовував схеми з відмивання грошей чинний львівський губернатор.
Як виявилося, Петро Михайлович не гребував жодною діяльністю і „піднімав копійку” керуючись класичною формулою „Гроші не пахнуть”. Отже, як пахне капітал головного представника „чесної” влади у Львівській області.
І. Зів’ялі троянди Вишневського або Як все починалось
А починалося все „лірично”. Як було сказано в одному з львівських інтернет-видань, Петро Олійник вважає, що помилився, не прийнявши в 1992 році пропозиції Мирослава Сеника перейти у фонд держмайна. Слова пана Олійника „можна було зробити багато добрих речей” добре ілюструють усвідомлення нині досвідченим бізнесменом усіх вигод, які він – „зелений” на той час комерсант – міг отримати, взявши участь у високопосадовому „дєрібані” державного майна, в якому зросли й піднялися такі „зубри” львівської політики як Степан Давимука чи Богдан Буца.
Натомість, герой нашої розповіді, мабуть в силу малого досвіду й новизни ситуації, вирішив „кувати залізо” поки було гаряче у рідному Червонограді.
Після розвалу Союзу колишній інструктор промислово-транспортного відділу червоноградського міськкому КПРС Петро Олійник зрозумів, що час шукати теплого місця у новій владі. І це йому вдалося. Адже свої перші кроки у місцевому самоврядуванні, датовані 1990 роком, пан Олійник зробив одразу ж на посаді першого заступника міського голови Червонограда... Мирослава Сеника. У біографічному нарисі Петра Олійника, опублікованому на сайті „Вголос” підкреслюється, що Олійник „був єдиним (підкреслення наше - Обсерватор)представником керівного та партійного складу, кого запросили у місцеві органи самоврядування у каденції першого демократичного скликання”. І запросили недарма.
У грудні 1991 року Петро Михайлович створює свою першу комерційну структуру – ТзОВ „Експрес”. Частка Петра Олійника у статутному фонді цього підприємства складала 33,33 %. А першим його бізнес-партнером був не хто інший, як майбутній червоноградський перший секретар іншої, не менш одіозної нині партії – СДПУ(О) Сергій Вишневський. Основним видом діяльності ТзОВ „Експрес” була роздрібна торгівля продуктовими товарами. Товариству належав магазин, який знаходився за адресою м. Червоноград, вул. Шептицького, 20.
Почавши з малого, у 1992 році Петро Олійник разом з паном Вишневським створюють фірму „Ера”. Діяльність цієї структури була значно більш розгалуженою. Показово, ця фірма позиціонувалася як суто „виробнича” із найрізноманітнішим профілем діяльності – від пошиття взуття до переробки відходів, а в результаті, зрозуміло, з’явилася фірма цінних паперів (сертифікатна приватизація-с). Співпраця із Сергієм Вишневським тривала. І все це - у той же час, коли пан Олійник перебував на посаді заступника міського голови Червонограда. Такий собі симбіоз бізнесу і влади в одній особі. Хоча, зрештою, кого це тоді хвилювало. Це потім, в кінці 90-х, Петро Олійник візьме на себе почесну місію рятівника міста. Міста, яке за його ж безпосередньої участі й причетності занепадало на початку дев’яностих років.
А в той же час відкривалися усе нові спільні бізнес-проекти Сергія Вишневського з Петром Олійником. Так, у 1996 році на горизонті з’явилося ЗАТ „Промсервіс”, що займалося набагато серйознішою справою, аніж продаж плавлених сирків – а саме реалізацією вугілля, збагаченням вугілля, торгово-посередницькою та зовнішньоекономічною діяльністю. Будучи у цій конторі міноритарним акціонером (менше 10 %), пану Олійнику невдовзі захотілося отримувати більші дивіденди із такого злачного діла, як торгівля вугіллям та його збагачення. Але для цього йому були потрібні влада, розгалужена і повністю підконтрольна (бажано – родичам) мережа комерційних структур, партнери за кордоном і, звісно, власна головна фірма, через яку і піде „каса”. Як покаже час, саме такий план Петро Олійник почав втілювати у життя. І першим кроком стало створення павутини комерційних фірм, зареєстрованих на його найближчих родичів – батька, доньку і дружину...
|
