|
“Ви не можете розраховувати взагалі ні нащо найближчі двадцять років. І житло тепер буде платним”
Безкоштовного житла не буде?
Як казав один філософ: “Усі люди рівні перед законом, але дехто рівніший, ніж усі.” Інший стверджував, що влада без зловживань - нудна. Історія, яку ми розповімо, дуже нагадує давню байку про чоловіка, який замовив собі в барі склянку білого вина, але згодом попросив замінити його червоним. Коли клієнт, не розрахувавшись, пішов до виходу, господар кнайпи наздогнав його і зажадав грошей. „За що?”, — поцікавився відвідувач. „За червоне вино”, — нагадав йому бармен середньовіччя. „Але ж я його не замовляв”, - поінформував клієнт. „Тоді платіть за біле”, - наполягав працівник дубового прилавку. „Але ж я його і не пив”, - відповів хитрун розгубленому бармену і пішов геть.
Коли працівник сфери ЖКГ (житлово-комунального господарства) Марія Желіско отримала у 1989 році службову квартиру № 163 на вулиці Любінській, 104, жодних питань ні в кого не виникло. Ну чому, скажіть, шановна громадо, начальник ЖЕКу не має права на достойне житло загальною площею 40,2 м2? Пані Марія відразу прописала туди свого чоловіка і сина. Усе законно. Згодом у 1995 році п. Марія прописала туди ж свого батька Герасимчука Романа Івановича і матір Герасимчук Іванну Андріївну. Знову все законно, хоча санітарні норми (по 13,6 м2 на людину, а загальна житлова площа двокімнатної квартири — 40,2 м2) тут уже було порушено. Але хто заборонить людині самій себе ущемляти?
У листопаді 2002 р. п. Желіско реєструє на цій же житловій площі свого племінника Романа Олеху, а ще через три роки 31 жовтня 2005 року — його дружину, громадянку Марію Зроль. Отут уже б, здавалося, грубе порушення чинного законодавства: не мали права паспортисти і працівники ЖЕКу реєструвати в службовому помешканні аж 7 осіб!!! Та ви, панове, просто не все знаєте... Оскільки у 1999 році вже минуло 10 років відтоді, як п. Желіско та її сім’я врочисто в’їхали на Любінську, то ця квартира (будьмо уважні!), за згодою департаменту житлового господарства Львівської міської ради, перестала бути службовою, і п. Марія отримала на неї ордер, а разом із ним — право прописати там навіть батальйон охочих!
Продовження цієї історії не менш вражаюче: у січні 2006 року „майже поза чергою” отримує службове житло племінник пані Желіско п. Олеха, який теж випадково виявився керівником ЛКП „Граніт”. Пред’явивши всі необхідні документи, він отримує службове помешкання на вулиці Бортнянського, 25, загальною площею 43,1 м2. Зокрема, до речі, пред’явив він і львівську реєстрацію, бо раніше, бідолаха, микався в особняку у місті Броди по вул. Зеленій, 24, де головний піднаймач — Герасимчук Іванна Андріївна. Знайоме прізвище? Чи це часом не рідна мати п. Желіско, яка з 1995 року, коли квартира ще була службовою, прописана на вул. Любінській? Так, це справді вона! Тепер щодо формулювання „майже поза чергою”... Черга на службове житло як така, краяни, була, і смішно було б, коли б у Львові таких не існувало. Але ти бач, яка оказія - усі працівники ЛКП “Граніт” чотири двірнички та економіст, які стояли на черзі в ЛКП “Граніт” багато років ДОБРОВІЛЬНО, я підкреслюю — ДОБРОВІЛЬНО, відмовились від свого права на житло. Відмовилися жіночки, більшість яких працює в ЛКП із 1991 року від своєї квартирної черги на службове житло на користь свого начальника, племінника пані Желіско Олехи Романа Мирославовича! Яка все ж таки висока свідомість у наших громадян! Їх у баранячий ріг скручують, а вони терплять! Герої! Лицарі Помаранчевої революції! “Не зрадь Майдан”! Та й які, зрештою, можна мати претензії до двірничок, котрі й так працюють за копійки, а тут їм випала така честь: відмовитися на користь ПЛЕМІННИКА нинішнього директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради самої
п. Желіско! У разі відмови, звичайно, їм би нічого не було... Ви ж вірите у це, посполиті?
А тепер — найсмішніше! Вгадайте, хто отримав службову квартиру з тих помешкань, які були закріплені за працівниками комунальних підприємств Залізничного району у 2001 році!? Ви вгадали! Приз у студію! У 2001 році службову квартиру на вулиці Кульчицької, 16 В/кв.12 отримала... Желіско Марія Романівна!!! Просто Марія... А що, не має права?! Адже СЛУЖБОВОЇ квартири у неї ж тепер нема, чи не так?!
Ну що, законослухняні “афганці”, “чорнобильці”, багатодітні матері, і ті, хто стоїть у черзі на житло з 1964 року, ви зрозуміли ЯК САМЕ треба отримувати квартири?!! Чесно, безкоштовно, законно і поперед решти?! Якщо не зрозуміли, то підіть на прийом до правої руки п. Андрія Садового, який узяв п. Желіско до себе в так звану “команду”, аби вона боролася з рецидивами старої системи в житлово-комунальному господарстві, і п. Желіско вам розтлумачить, що безкоштовного житла більше не буде, а сажотруси, двірнички й покрівельники з ЖЕКів, які стоять на черзі 20 років, можуть постояти ще. Адже, напевно, це не останній племінник п. Желіско?
Усе в цій історії законно, від чого мене ще більше б’ють дрижаки. Єдине не зрозуміло: чому постійно почуваєшся обдуреним? Я втомився слухати постійні байки про закуплені ровери для міських райців, на яких ніхто не їздить, надаючи перевагу трагічним „Тойотам”; про величезні земельні ділянки, з яких ніхто й ніколи не отримує “відкат”; про боротьбу за справедливість, яка нібито є, і писати статті, не називаючи в них конкретних прізвищ тих, хто користується владою лише для власного збагачення, маючи нас всіх за останніх дурнів...
|
