|
Він запевняє, що щойно придбає принаймні один ЗМІ – одразу ж усім про це розповість. Він категорично заперечує інформацію про те, що вже почав створювати власний медіа-холдинг і наголошує, що без сприяння з боку влади цього зробити не може. Він каже, що Михайло Сендак виконав свою місію і тому більше на нього не ставить. Він хоче зустрітися з Андрієм Садовим і багато чого цікавого і корисного мерові оповісти. Детальніше про це та багато іншого – у ексклюзивному інтерв’ю з Петром Димінським.
- Петре Петровичу, останнім часом в засобах масової інформації було багато інформації про те, що ви створюєте медіа-холдинг, що ви вже купили „За вільну Україну”, „Молоду Галичину”, Західну інформаційну корпорацію, „Львівську хвилю”, ведете переговори про купівлю Львівської газети. Що з цього правда?
- Ви бачили де-небудь, що якийсь зі ЗМІ належить Димінському? Якщо ви десь побачите моє прізвище, тоді ми будемо говорити про мої засоби масової інформації. Як тільки я стану власником якогось ЗМІ, про це знатимуть всі. Жодного засобу масової інформації в мене немає. Інша справа, що в мене справді є така ідея створити серйозний медіа-холдинг при підтримці влади. Сьогодні всі ЗМІ Львівщини та Західної України варяться образно кажучи у своєму соку, а про те що у нас тут робиться, про наше життя дуже мало знають на Сході України. Для того, щоб ми більше знаходили порозуміння зі східною Україною, треба, щоб там більше знали, що робиться на заході не тільки з них ЗМІ, які сьогодні належать … Ну всім відомо, кому вони належать. Я ж хочу, щоб хоча би одне місцеве радіо та 2-3 газети мали всеукраїнське покриття. Однак без доброї волі влади цього зробити неможливо. Для цього треба дві речі: добра воля влади і гроші. Якщо гроші є, лишилося отримати перше.
- І навіть „За вільну Україну” - це не ваша газета?
- Я не є власником „За вільну Україну”. В мене є бажання в майбутньому відновити цей часопис, який був заснований В’ячеславом Чорноволом і свого часу це була найпопулярніша газета України. Потім вона опинилася в руках СДПУ(О) і на сьогодні бренд газети, звичайно, є дуже далеким від того, яким він був. Однак знову ж, для того, щоб відновити випуск газети потрібна допомога влади. Про це ми вже говорили і я ще буду говорити в першу чергу з головою Львівської обласної ради Мирославом Сеником.
- Що ви маєте на увазі, коли говорите про допомогу влади у створенні медіа-холдингу?
- Ви розумієте, яка різниця є між газетами. Скажімо, ви згадували „Львівську газету”. Але ж це просто бренд, назва, за цією газетою немає ніяких активів. Для того, щоб газета представляла собою якийсь інтерес вона повинна крім бренду мати свій офіс, можливо, свою друкарню, свою мережу розповсюдження і, ясна річ, найкращих журналістів. Вони сьогодні, правда, розкидані по різних газетах, але ж це така справа. Журналісти - це люди і якщо ми прагнемо в Європу, то треба розуміти, що в Європі середній дохід населення 10 тисяч євро.
- Ви згадали про те, що свого часу „ЗВУ” була продана „есдекам”, а в одному із своїх інтерв’ю заявили, що „За вільну Україну” СДПУ(О) продав нині міністр Кабінету міністрів Богдан Буца. Розкажіть детальніше про це?
- Я говорив не так. Наскільки мені відомо, але я цього не стверджую, а опираюся лише на інформацію, яка до мене дійшла від людей, які є провідними членами НРУ, один із засновників „ЗВУ” був в тому числі і Богдан Буца, тому, якщо газета опинилася в інших руках, очевидно, це відбулося не без його відома. Наприклад, якби я був засновником якогось видання, без мого дозволу, така річ би не відбулася.
- Чи почали ви вже реалізовувати свою ідею зі створенні потужного медіа-холдингу, якщо ні, то коли орієнтовно збираєтеся це зробити?
- Від самої ідеї до її реалізації інколи треба дуже і дуже багато часу. В Україні на сьогодні, на жаль, така ситуація, що робити якісь довгострокові проекти дуже складно. Наприклад, я зараз крім футболу нічого не планую. Що значить орієнтовно? Наприклад ви, впевнені у тому, що 7 червня буде утворена „помаранчева коаліція”? Я - ні. Так само, як сьогодні ніхто не може сказати яким буде напрямок розвитку України на найближчі роки.
- Тоді принаймні, яким ви собі бачите цей медіа-холдинг: скільки в нього має входити засобів масової інформації, які це ЗМІ мають бути?
- Я можу сказати тільки одне, якщо я створю медіа-холдинг, то туди увійдуть ті засоби масової інформації, які завжди будуть мати право говорити людям правду, незалежно від того, хто буде керувати цією країною.
- В одному із своїх інтерв’ю ви говорили про те, що на створення власного медіа-холдингу готові витратити 20 млн. доларів, чи змінилася на сьогодні ця цифра: вона збільшилася, зменшилася?
- Мова йшла про те, що свого часу перед однією з виборчих кампаній у мене була ідея викупити всі засоби масової інформації Львівщини і на це треба було 20 млн. доларів. Але це була тільки ідея, а ідея це не факт.
Якщо я буду створювати медіа-холдинг, то потрачу на нього стільки грошей, скільки потрібно. Однак, ще раз повторю, що без доброї волі влади це зробити нереально.
- Петре Петровичу, що ви думаєте, про сьогоднішню ситуацію на медіа-ринку Львова, про те, що у багатьох засобів масової інформації після виборів виникли численні проблеми, а багато видань взагалі припинили або от-от припинять свій вихід?
- Я не великий спеціаліст в медіа, однак, насправді, все це абсолютно логічно, адже багато видань працювали під один єдиний проект - виборчу компанію. Люди, які вкладали туди гроші чи виконували замовлення інших людей, фінансуючи медіа, сьогодні цього робити вже не мають потреби. Вони використали ЗМІ і зараз вже не мають грошей, щоб фінансувати їх надалі.
У демократичній державі демократичні засоби масової інформації - це ті ЗМІ, які мають право і не бояться говорити правду. Бо на сьогодні в нас на кухні говорять одне, в газетах говорять друге, а на телеекрані показують третє. І коли приходить виборча кампанія, виборці потрапляють під інформаційний тиск, а після виборів в чергове переконуються, думаю, цього разу це було в останнє, що ми ще не навчилися обирати тих, хто дійсно може представляти інтереси людей.
- Ви неодноразово повторюєте про необхідність співпраці з обласною владою в особі Мирослава Сеника. Однак, всім відомо, що свого часу ви активно підтримували екс-голову облради Михайла Сендака. Пане Петре, те, що Михайло Сендак не зміг заручитися підтримкою достатньої кількості обласних депутатів і знову посісти крісло голови облради, чи є це і вашою особистою поразкою?
- Це приблизно те ж, що ви б мене запитали: Петре Петровичу, вас не ображає те, що вас немає у списку найбагатших людей. У той час, як я задоволений вже тим, що мане нема в списку найбідніших.
Те, що я допомагав ставити Сендака, просто був такий час. І для мене не стояло питання в тому, чи вийде з нього Цицерон, чи не вийде, для мене стояло інше питання, і я можу повторити те, що сказав на сесії обласної ради, коли обрали Сендака: вся проблема нашої влади у тому, що кожен, хто приходив на цю посаду не до кінця виконував ті, обіцянки, які давав. Тобто кожному із голів облради не вистачало найголовнішого - порядності. А Сендака я знав як порядну людину, за яку я гарантував.
Він, до речі, звичайно, і при моїй допомозі, і при допомозі інших депутатів облради, вистояв перед великим тиском, який тоді чинився на обласну раду з боку СДПУ(О). Тому, я вважаю, що Сендак свою місію виконав. Ясна річ, нехай Михайло Дмитрович не ображається, але я його в цій виборчій кампанії не підтримував, тому що сьогодні прийшов зовсім інший час і нам треба робити зовсім інше. Вже закінчилася опозиція, зараз нам треба своїми діями допомагати Президенту і будувати нову державу.
Не я впливав на виборчий процес, але думаю, що депутати зробили правильний вибір, обравши головою обласної ради Мирослава Сеника. На скільки вони помилилися чи не помилилися, покаже майбутнє. Я Мирослава Петровича знаю давно і нічого поганого про нього сказати не можу.
- Петре Петровичу, свого часу ви заявляли про те, що ви фінансували обласну раду за часів Михайла Сендака, однак не всі гроші були використані за призначенням і на підтвердження цього ви маєте відповідні документи. Чи плануєте щось робити з цього приводу?
- Так, дійсно, протягом чотирьох років я фінансував наші демократичні сили у Львівській області і справді список цих людей існує і якщо наші народні обранці і надалі вестимуть себе так як вони себе ведуть зараз, то я обов’язково цей список оприлюдню, для того, щоб люди подивилися, хто там є і скільки коштує для цих людей демократія. Я не хочу сьогодні це питання піднімати, бо надіюся, що ці люди все таки зрозуміють, що гроші я тоді платив їм за одне єдине, щоб на Західній Україні перемогла демократія, і якщо хоч один з них скаже, що особисто щось для мене зробив, то я перед ними вибачусь.
Ми дійсно вистояли у протистоянні з СДПУ(О), але люди і надалі путають позицію з опозицією. Люди, які сьогодні далі вважають, що вони мають моральне право займатися політикою, залишаючись при цьому офіціантами при владі, я вважаю, що вони такого права не мають, або вони будуть займатися політикою, яка йтиме на користь державі та нашому регіону, або вони не будуть нею займатися взагалі.
Чи будуть ними займатися правоохоронні органи - це не моя проблема. Там є підпис людини, через яку йшло фінансування, сума потрачених грошей і список депутатів, багато з яких і сьогодні залишилися в обласній раді, які отримували гроші, написаний рукою цією людини. Ця людина також сьогодні є депутатом обласної ради.
- У вас зірвалося вже дві зустрічі з Андрієм Садовий, на яких мали обговорюватися шляхи вирішення проблеми навколо стадіону „Україна”. Як ви це розцінюєте? Як вважаєте, чи не нагнітає хтось навмисне ситуацію?
- Андрій Іванович повинен розуміти, що його обрали на п’ять років і якщо він слухає когось, а підстави так вважати в мене є, того ж Петра Олійника, то він робить велику помилку. Щоб розвіяти будь-які чутки про наші стосунки можу сказати, що одразу ж наступного дня, після того як Садовий став мером я зателефонував в його приймальню, щоб привітати Андрія Садового з перемогою на виборах. Мені сказали, що його не має, тоді я залишив всі свої телефони і попросив секретаря, щоб вона передала привітання Андрію Івановичу і якщо в нього буде час, нехай мені зателефонує, я б із задоволенням зустрівся з ним в будь-який зручний для нього час.
Після цього були різні зустрічі, в тому числі і з керівництвом „Карпат” в особі головного тренера Юрія Дячука-Ставицького і остання зустріч в обласній раді, я особисто подзвонив Мирославу Петровичу і ми з’ясували це, я про зустріч взагалі нічого не знав. Тому, щоб розставити всі крапки над „і”, я, а не будь-хто інший, вручив Садовому та Сенику запрошення сьогодні на прямий ефір на львівське телебачення.
- Андрій Садовий переконаний, що такий футбольний клуб як „Карпати” повинен мати власний футбольний стадіон і обіцяє посприяти у його будівництві. Як ви розцінюєте такі заяви мера?
- Коли я бачитиму, що на матчі „Карпат” на стадіон „Україна” приходитиме не 30 тисяч вболівальників, а хоча б 60 тисяч, тоді ми повернемося до цього питання, я зараз воно просто неактуальне.
Тим більше, для того, щоб побудувати стадіон, а Андрій Іванович повинен хоч трішки розібратися, що це таке, я принагідно йому поясню, треба величезні капіталовкладення.
Сьогодні в нас є потреба в іншому: в реконструкції стадіону „Україна”. Нам зараз треба відновити стадіон „Юність”, СКА, а говорити про будівництва стадіону, який коштує від 150 до 200 мільйонів доларів, просто безглуздо. Краще ці гроші потратити на дитячі майданчики, на футбольні поля. Спочатку треба відновити інфраструктуру, а тоді вже думати про новий стадіон, адже стадіон потрібен для якоїсь цілі, а не просто для того, щоб його мав Димінський чи Садовий. Мені, наприклад, це не потрібно і „Карпатам” теж.
Андрій Іванович свято вірить у те, що ми прийматимемо чемпіонат Європи з футболу 2012 року і тому, як він пояснює, зволікає з орендою. Я, звичайно, не проти, щоб ми приймали „Євро-2012”, і якщо він буде проводитися у Львові, хоча я в цьому дуже сумніваюся, і мені як інвестору запропонують взяти участь в будівництві нового стадіону для чемпіонату, я обов’язково погоджуся.
Хоча сьогодні треба скоріше вирішити одну із найсерйозніших проблем Львова, яку не встиг вирішити Буняк, - забезпечення нашого міста цілодобовою водою. Коли він тільки прийшов, я Любомиру Костянтиновичу запропонував виконати його обіцянку значно швидше. Я готовий був забезпечити кредитну лінію і Львову не треба було б кредиту Світового банку. Проте, він сказав, що його це не цікавить. Де він сьогодні є?
Я це говорю до того, що до будівництва стадіону також треба підходити більш реалістично. Спершу нам треба втілити в життя перспективний план забудови спортивного комплексу „Україна”, який, до речі, затверджений попередньою міською радою, відбудувати його і зробити так, щоб цей комплекс став прикрасою Львова.
- Коли буде оприлюднена третя частину плівок Федоришина, адже ви говорили, що зробите це після виборів?
- Якщо ви пам’ятаєте після виборів я чітко і ясно назвав третю особу, голос якої є на цих плівках. Я сказав - це Петро Димінський. І якщо з перших частин плівок Петро Михайлович вирішив, що йшла мова про замах на його життя і життя Сенчука, то потім я повідомив, що готувався замах на мене, отож Олійник нехай спокійнісінько знімає бронежилет і спить спокійно. А якщо у нього є якась гідність, то я йому ще раз повторю, що він стільки натворив у цій області, що не має ніякого морального права, обіймати посаду губернатора і якщо він ще зовсім не втратив совісті, я йому тоді сказав, що в нього є два виходи: або подати на мене в суд, або піти зі своєї посади. Він ні в суд не подав, ні не покинув крісла голови облдержадміністрації.
На вашому сайті було опубліковано, що він розповідав Степану Сенчуку, що в нього є 25 мільйонів, а це лишній раз доводить, що людина, яка практично весь час працювала на державній службі не може заробити стільки грошей. А наші доблесні правоохоронні органи, знаючи про те, що на плівках були перераховані всі кримінальні справи, відкриті проти покійного Сенчука і проти Олійника чомусь їх до уваги не взяли.
Більше того, ще минулого року ці плівки в повному обсязі я передав колишньому начальнику СБУ Турчинову і вони також є у сьогоднішнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і той і інший на запит народного депутата Тягнибока дали просто відписку. Але якщо сьогодні це всіх влаштовує, в тому числі і пересічних людей, що я можу зробити, кричати про це? Нехай розуміють, що їх чекає.
В нас ще не було такого губернатора, якого заживо похоронили і відспівали і не було не тільки за часів незалежності, але і за союзу. Я свою місію виконав і зробив те, що до мене не робив ніхто і це не є моя опозиція до Олійника, це моя позиція. Вона як у футболі так і у житті ніколи змінюватися не буде.
- Ходять чутки, що ви посварилися із Петром Олійником, коли у Червонограді будучи бізнес-партнерами щось не змогли поділити. Чи правда це? Якщо ні, то як сталося так, що ви з Петром Олійником поконфліктували?
- Якби наші правоохоронні органи займалися тим, чим потрібно, вони давно би підтвердили мої слова, що Олійник - це дрібний хабарник. Я з мілкими „варішками” ніколи бізнесу не мав і мати не буду, в мене зовсім інші завдання і я ніколи собі не дозволю полізти руками в бюджет. І коли я взнав, що мій партнер купує в НПК „Галичина” нафтопродукти за однією ціною, а шахтарям продає вдвічі дорожче, то мені з такими людьми ясна річ не по дорозі. Я на людях, якими керував 15 років ніколи не заробляв і заробляти не буду, на відміну від нього, тому між нами дуже велика відстань.
|
