|
Потрапивши у шкуру податківця, Володимир Шевчук нарешті спізнав солодкий смак грошей та влади. Смак, який змусив тримати ніс за вітром настільки чуйно, що тривалий час дозволяв обслуговувати два протилежні, ба більше, непримиренно ворогуючі фінансово-політичні табори. Поєднала ідеологічний дуалізм віддана служба нашого героя во ім’я його величності долара...
У податковій поліції Володимира Шевчука призначили виконуючим обов’язки начальника відділу по розшуку неплатників податків. Приступив до виконання своїх обов’язків він у званні капітана міліції, яке отримав у жовтні 1995 року, будучи іще міліцейським опером. Із березня 1998-го, через рік і три місяці служби у ДПА, звання Шевчука стало іменуватися "капітан податкової міліції" (у 1998-му імпортне слово „поліція” денонсували і змінили на рідне вітчизняне „міліція”).
Перші кроки новоспеченого податківця не можна було назвати надто успішними, і саме тому наш герой не зумів втриматися на дебютній керівній посаді у своїй кар’єрі (хоч і з додатком в.о.) довше ніж півроку. Не надто успішний випробувальний термін, що його пройшов капітан Шевчук призвів до того, що вже у липні 1997-го року його понизили у посаді, перевівши на місце старшого оперуповноваженого у тому-таки відділі організації розшуку неплатників податків податкової поліції обласної ДПА. Особливо прикро було тридцятиоднорічному капітану отримувати урізаний на 30 гривень посадовий оклад, що у ті недалекі часи складав 180 гривень. Хоча чи варто сумніватися, що у той час непросто було виживати навіть на 210 гривень, що їх цілих півроку отримував пан Шевчук.
Припускаємо, що підтримувати існування чесний держслужбовець, у якого на утриманні були ще й молода дружина – домогосподарка з дитиною, міг лише спираючись на допомогу батьків пенсіонерів, які вряди-годи рятували бідних але чесних молодят якою-не-якою городиною...
На жаль, реальність виявилася дещо іншою, адже саме у ті часи на ноги ставала „юна” партія СДПУ(О), із її львівським „доном Карлеоне” Сергієм Медведчуком. І разом із нарощуванням нововведених фіскально-політичних порядків у стінах ДПА та на теренах усієї Львівщини почав зростати і добробут та місце на службовій драбині, що його займав капітан податкової міліції Шевчук. Першим паростком стало присвоєння Володимиру Миколайовичу у кінці грудня 1998 року звання майора податкової міліції. Це стало гарним подарунком до 32-річчя Володимира Шевчука, який нарешті зумів привернути до себе увагу певних керівників „машини із викачування грошей”.
Слід зазначити, що прагнення вчитися ніколи не покидало нашого героя, який не лише отримав диплом Політеху у 1993-му році, а й того ж-таки 93-го вступив на правничий факультет Франкового університету, звідки також вийшов спеціалістом у 99-му. Ніде правди діти лише, що граніт науки наш студент-міліціонер, а потім - податківець проходив заочно – а для заочника головне – не забувати два рази на рік підносити непорожні конверти із вільно конвертованим вмістом (тавтологія за замовчуванням тут не випадкова). Небезуспішна в цілому служба в держорганах сприяла тому, аби на зекономлені за рахунок картоплі з батьківського городу грошенята із невеликого посадового окладу спрямувати на підвищення добробуту місцевих освітян-екзаменаторів у вузах.
Між тим, 1999-й рік приніс для пана Шевчука не лише диплом юриста, але й посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах у реорганізованому відділі із організації оперативно-розшукової роботи УПМ ДПА області. На цій посаді майор Шевчук і увійшов до нового міленіуму, який приніс йому нове і, як з’ясувалося, дуже цінне знайомство у одному шахтарському місті на Львівщині. А події, які призвели до цього знайомства не відрізнялися на той час оригінальністю – як особа, що вміло забезпечувала виконання планів, доведених керівництвом, зокрема таких, як спостереження за політично неугодними особами та забезпечення фінансових надходжень у руки вищестоячих керівників податкової за рахунок як „неблагонадійних” бізнесменів, так і тих, хто щомісячно здавав „касу” для профілактики – Володимир Шевчук у вересні 2000-го року отримав із рук Сергія Медведчука чергове підвищення – посаду першого заступника начальника ДПІ у Жовківському районі
Призначили нашого героя туди небезпідставно і не без лобіювання з боку тодішнього першого заступника Сергія Медведчука – молодого та гіперамбітного Тараса Романовича Козака, під негласним „патронатом” якого перебувала Жовківщина. Делегований у якості „смотрящєго”, Володимир Шевчук став головним податковим міліціонером у міжрайонному відділі ДПІ у місті Червонограді. Саме там у цю пору керував нинішній губернатор Петро Олійник, і саме там колегою Володимира Шевчука став тодішній заступник начальника Червоноградської ДПІ, а сьогоднішній головний податківець області Віталій Хилюк.
Первісно, перебування пана Шевчука в Червонограді складалося не надто позитивно для його нинішніх керівників, адже з подачі керівників колишніх на бізнес червоноградського мера Петра Олійника розпочалася масована атака, одним із головних виконавців якої і мав бути і був Володимир Миколайович, проте... Слід віддати належне його прозорливості та умінню вчасно розпочати ведення подвійної гри з обома сторонами. Хоча мабуть не варто перебільшувати політичну інтуїцію нашого героя. Замість неї відмінно спрацювали хапальний рефлекс, що за помірну плату з боку червоноградців зробив із Володимира Шевчука такого собі Піткіна в тилу у Медвєдя.
У той же час, перебуваючи на килимі у Шефа зі Стрийської, Володимир Шевчук миттю перетворювався на відданого служаку, що стелився у всі способи, щоб ублажити керівництво. Таке подвійне життя тривалий час сходило з рук, і навіть приносило кар’єрні дивіденди у вигляді присвоєних у березні 2003-го зірочок підполковника податкової міліції, і двох почесних грамот, вручених панові Шевчуку „за внесок” у бюджети всіх рівнів.
Але 2004-го року наш містер Піткін позбувається свого місця у Червонограді, як подейкують недоброзичливці, сталося це у зв’язку із неналежним забезпеченням надходжень до дербюджету і „благочинних фондів”, що забезпечували безбідне існування керівної податківської верхівки Львівщини. Інша версія, про яку не надто любить згадувати сам герой нашої історії – це припущення що кошти на придбання нового помешкання у Львові на вулиці Шептицьких, 31 пан Шевчук отримав саме за сприяння у гальмуванні справ, пов’язаних із фірмами Петра Олійника. Врешті, за словами одного із його колишніх співробітників, що побажав залишитися неназваним, насправді звільнили із доганою Володимира Шевчука за те, що він перестав ділитися із вищим керівництвом податкової (її на той час очолив Мирослав Хом’як), розраховуючи на „дах” з боку майже всемогутнього Тараса Козака...
Втім, наскрізь корумпована податкова машина не могла у той, надто напружений і достатньо критичний для системи час (літо 2004-го року) викинути підполковника Шевчука просто на вулицю. Його залишили у розпорядженні ДПА у Львівській області і невдовзі, за сприяння того-таки Тараса Козака прилаштували начальником штабу в міжрайонному відділі податкової міліції в місті Городок. У Городку наш герой і пересидів Помаранчеву революцію, потихеньку виконуючи рознарядки зі збору відкріпних талонів за Єдиного та (негласно) зливу інформації у штаб Помаранчевого кандидата. Усе це – про всяк випадок, аж раптом догодиш переможцям та й втрапиш на місце, більш хлібне за Городок...
|
