|
Не вимирають ті політики, які навіть у час глобальних перетворень вміло скидають шкіру, змінюючи її відповідно до кольору вигідної партійної символіки. Обсерватор продовжує серію журналістських досліджень у фокусі яких – особи, що найбільш вдало мімікрують від режиму до режиму, від партії до партії. Героєм чергового екскурсу у світ політичних плазунів став екс–начальник Бродівської податкової інспекції і "есдек", а нині – виконавчий директор об’єднання підприємців „Крок”, член партії „Батьківщина” і депутат облради Ігор Комарницький.
Довідка Обсерватора: Комарницький Ігор Михайлович, 1956 року народження, член партії "ВО "Батьківщина," заступник директора ТзОВ "Архібуд", виконавчий директор об’єднання підприємців Львівщини „Крок”.
Якби 2003 року хтось із оточення Юлії Тимошенко повідомив їй, що через два-три роки у місцевих осередках її партії на керівних ролях заправлятимуть заправські "есдеки" з багаторічним стажем „обслуговування” фінансової махіни братів Медведчуків, вона б мабуть не повірила. Як важко повірити нині у те, яких успіхів у львівській політиці сягнули нині колишні пахолки кучмізму. Саме таку характеристику отримав би від будь-якого опозиціонера Львівщини у ті часи пан Ігор Комарницький, начальник брідських податківців протягом 2003-2005 років, знаний серед колег як один із найпослідовниших підлабузників режиму співав дифірамби шефу львівських податківців Сергію Медведчуку, присягаючись у довічній вірності та відданості „ідеалам кучмізму-медведчукізму”.
Зрештою, це не завадило пану Комарницькому уже за декілька місяців, після Помаранчевої революції із піною на губах виганяти демонів із стін ДПА, присягаючись у задавненій глибоко прихованій ненависті до колишнього режиму та системи, ненависті яку він просто не міг проявити раніше. Розпинаючись про злочинні дії "есдеківсько"-податкового синдикату на післяреволюціних нарадах у податковій, Ігор Комарницький скромно мовчав про власні „заслуги”, здобуті з партквитком СДПУ(О) на посаді головного фіскала Брідщини. Не дивно, що у колег-податківців, які знали пана Комарницького вже багато років такі „заявочки” викликали єхидно-скептичну усмішку.
Втім, пан Ігор, завершивши кар’єру податківця, не зважав на скепсис колишніх колег і методично торував собі дорогу у нову, „чесну” владу. Допомогли йому в цьому все ті ж старі „есдеківські” зв’язки. У пригоді Ігорю Комарницькому стало новоутворене об’єднання підприємців „Крок”, де шефував його колега Михайло Мужилівський.
Комерційна структура, очолювана Мужилівським – ТзОВ „Архібуд”, прихистила колишнього податківця Комарницького на посаді заступника директора – тобто, пана Мужилівського. Так само заступає Ігор Комарницький Михайла Мужилівського і у низці інших структур, зокрема, об’єднанні підприємців „Крок”, де він став виконавчим директором структури. Обростаючи посадами, Ігор Комарницький обростав і політичними амбіціями, адже поганий той заступник, який не хоче стати головою. Свого часу Обсерватор повідомляв про те, що Комарницький зголошувався аби „прикупити” місце Івана Деньковича – посаду голови ЛОО „Батьківщини”. Але - не зрослося, а пан Комарницький, як стане зрозуміло згодом, просто так цього не залишив...
Причетність Ігоря Комарницького до середовища СДПУ(О) не була новиною для деяких його тодішніх однопартійців з „Батьківщини”. Ось як сказав про роль в „Батьківщині” Ігоря Комарницького та об’єднання „Крок” у жовтні 2005 року Олег Канівець: „Структури, згадані у переліку фірм, які співпрацювали з Сергієм Медведчуком та Тарасом Козаком, входять в ГО "Крок". З долею вірогідності (я не можу стверджувати на 100%) можна сказати, що за цим всім може стояти Тарас Козак. Існують відомості про те, що виконавчий директор "Кроку" Ігор Комарницький свого часу (може й зараз) співпрацював з Тарасом Козаком. Тобто: брати "Дубневичі" – "Крок" – залізниця – Тарас Козак. Оце і є небезпека "есдепізації" партії "Батьківщина".
Зрештою, пан Комарницький успішно потрапив до обласної ради, натомість Олег Канівець потрапив у ряди „емігрантів” із львівської „Батьківщини” і, в результаті, „пролетів” повз облраду.
Після локальної перемоги у підкилимній боротьбі, непомірні амбіції Комарницького сягнули іще вище. Він, сотоваріщі Дубневичі, замислив скинути із посади голови ЛОО „Батьківщини” її тодішнього (і нинішнього) чільника Івана Деньковича. Амбітні та марнославні наміри пана Ігоря обернулися для нього вильотом всієї „крокуючої” братії із партійних лав. Що цікаво, ім’я пана Комарницького потрапило на сторінки книги „ЗАТ „БЮТ”, написаної знаним політичним стерв’ятником Дмитром Чоботом. Але фігурує наш герой там у ролі... невинної жертви: „На знак протесту проти такого стану справ із рядів ВО "Батьківщина" вийшла ціла когорта поважних постатей, серед них голова Львівської міської організації партії Михайло Мужилівський, перший заступник голови Львівської обласної партійної організації Ігор Комарницький... та інші.”
Вартим уваги є той збіг обставин, що саме Ігор Комарницький очолював масові гоніння на книгу того ж таки Дмитра Чобота про Медведчука–старшого „Нарцис”, яка була видана і зберігалася у Бродах. Вчорашній палій і гонитель опозиційної літератури – нині – герой в устах того таки автора, книги якого ще вчора вилучались...
Важко сказати, наскільки поважною виявилася постать Ігоря Комарницького, однак невдовзі і він, і його „крокуюча” компанія небезкоштовно повернули собі місце у львівській „Батьківщині”. Після цього пан Комарницький зайняв більш „правильну” партійну позицію і дякуючи цьому навіть отримав дозвіл з’являтися у ЗМІ із коментарями на різноманітну тематику. Злободенність коментарів, незалежно від рівня компетентності – цей стиль став характерною рисою для новоявленого політика Комарницького. Фраза пана Ігоря „це ж яким цинізмом треба володіти, аби обдурювати власний народ”, сказана ним про український уряд якнайкраще ілюструє „відкритість” і „прозорість” самого колишнього "есдека"-податківця.
Адже балотуючись до обласної ради за списками БЮТ, куди Ігор Комарницький успішно потрапив під № 17 у виборчому списку, пан Ігор вказав у графі „місце роботи” наступні дані: заступник директора ТзОВ „Архібуд”. Натомість після свого обрання він чомусь почав спростовувати свій стосунок до фірми „Архібуд”, стверджуючи, що він – скромний науковець і він працює завідуючим кафедри Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола. Після цього не повинна дивувати відсутність у послужному списку Ігоря Комарницького відзнак та заохочень, отриманих з рук Сергія Медведчука у часи служіння режиму та скромне мовчання про три роки членства у рядах СДПУ(О).
|
