|
Пожежа і знищення майна інформаційного агентства „Прес-Тайм” та веб-сайту „Вголос”, яким керувала Ірина Марушкіна, сколихнула Львів – місто, тихе на злочини проти журналістської діяльності. Те, що це не було прикрою випадковістю, свідчить умисний підпал та умисне знищення офісної техніки і меблів обох видань. Наразі всі сходяться у тому, що жертвою мав стати лише сайт „Вголос”, яким керує доцент Львівської комерційної академії Ігор Танчин, і який останнім часом зайнявся викидом ненормованого „чорного” піару.
Субота і неділя минули у Львові у стані активного обговорення теми підпалу агентства і сайту серед журналістів і, навіть, окремих політиків. Усіх цікавила відповідь на одне питання: кому вигідно було це зробити? Бо питання „хто це зробив?” є, в принципі, не актуальним, бо кримінальні „братки” заробляють на виборах не менше, ніж усілякі політологи і піарщики.
Серед найбільш поширених версій можна виокремити вісім. У всіх версіях тісно переплетені політика і гроші.
Версія перша. Банальна
Ірина Марушкіна взяла гроші в одного із кандидатів у мери Львова (Василь Куйбіда), але через певний час покинула кандидата із словами „Ми і так всі ваші гроші вже використали та відпрацювали”, та перейшла у штаб іншого кандидата (Богдан Федоришин). Хлопці пана Куйбіди зрозуміли наказ свого шефа „знищити” буквально. Версія має право на існування. Але дуже вже банально.
Версія друга. Кримінальна
Ірина Марушкіна уклала контракт про „мочилово” колишнього директора „ЛАЗ” Юрія Сорокіна. Критичні статті проти Сорокіна, у яких його досить жорстко звинувачували у корупції та махінаціях, занадто глибоко запали в душу пану Юрію. „Прокатавшись” по панові Сорокіну агентство і особливо сайт „Вголос” взялися за клуб „Мі100”, який належить фірмам Сорокіна. Саме це кажуть не зміг стерпіти власник клубу, який пестить і леліє „Мі100” як жінку. Версія високої ступені ймовірності, оскільки Ірина Марушкіна перебуває в хороших стоянках із піаршиком ЛАЗу Анною Сюч, яка і оплачувала усі „заказухи” по пану Сорокіну.
Версія третя. Знову кримінальна
Ще раніше „Вголос” надрукував серію критичних статей про діяльність народного депутата, лідера обласного ХДС Антона Ружицького. Це знайшло відгук у серці Антона Матвійовича, який ходив по цілому Львові і розпитував хто ж це на нього замовив таку „бяку”. А „бяка” була серйозна. Це вам не стаття на „Резонансі” про Ружицького, який у 1994-1995 рр. переховувався від СБУ, як його ловили, садили, випускали і з кримінальних авторитетів за нього просив. Словом, рука помічників пана Ружицького, думаємо, не схибила би.
Версія четверта. Голос з минулого
Не слід відкидати і версії про те, що підпал агентства і сайту – це відлуння минулих справ Ірини Марушкіної. Є один цікавий нюанс із її недавньої професійної діяльності. У жовтні 2005 року Ірина Марушкіна покинула із скандалом посаду директора „Аргумент-газети”. Скандал полягав у тому, що вона забрала у видань частину оргтехніки – фактично викрала їх із приміщення редакції. Принаймні, так стверджують джерела з „Аргументу”.
Власне, саме ця техніка і постраждала при спаленні офісу. Ті ж таки джерела повідомляють, що власники обох видань (київський „Медіа холдинг „Прес-Тайм”), а також назви „Прес-Тайм”, намагалися вирішити цю справу через міліцію шляхом порушення кримінальної справи проти пані Марушкіної за крадіжку техніки. Але Ірині Ігорівні вдалося не зовсім „бєзвозмєздно” зам’яти справу, хоча власники нібито подали до суду на Ірину Марушкіну, Ігоря Танчина і правоохоронців. Словом, багато чого тут залишається за кадром.
Точно відомо єдине – що пані Марушкіна „попрощалася” із власниками „Аргументів” не дуже добре. Отож, висновок, знищення оргтехніки і майна агентства і сайту – це помста колишніх роботодавців пані, коли вона працювала в „Аргумент газеті”. Але, зрештою, напрошується логічна думка – а для чого їм знищувати свою ж техніку, яку вона вкрала і якщо досі триває судовий процес, і в них теплиться надія, що техніку повернуть? Це було би дивно.
Версія п’ята. Владна
Критики на львівського губернатора та голову ЛОО НСНУ Петра Олійника та його команди на „Вголосі” та в агентстві було завжди вдосталь. Петро Михайлович навіть з нею вже зжився. Майже як у тому анекдоті: „Пусть клевещут!” Останній камінь Ірина Ігор Марушкіна і Танчин кинули в губернатора після його прес-конференції. Проте, навряд чи це могло стати приводом до підпалу їх офісу як то про це кажуть деякі журналісти.
Версія шоста. Меншовладна
Якщо Петрові Олійнику посада не велить піднімати голос і руку на незалежних журналістів, то це міг зробити його заступник. Версія про особисту помсту заступника губернатора Тараса Батенка також доволі поширена. Конфлікт між ним та Іриною Марушкіною почався ще напередодні президентських виборів у 2004 році. Як розповідають, Тарас Іванович особисто доклався до того, що Ірина Ігорівна не змогла отримати виборчі гроші зі штабу Ющенка.
Тодішній заступник керівника виборчої кампанії Петра Олійника пан Батенко просто сказав Богдану Буці (нинішній міністр Кабінету міністрів), у якого вона просила фінансування, що їй не можна довіряти гроші. Пізніше сайт „Вголос” влітку 2005 року публікує статтю „Аналітична записка. Або справа Тараса Батенка живе і процвітає”. Кажуть, що таких „звіздюлєй” як тоді заступник голови ОДА не отримував від Петра Олійника ще ніколи. Тарас Батенко рвався у бій. Хотів подавати на „Вголос” і особисто Ігоря Танчина до суду, вимагав вибачення, вів із Ігорем Зіновійовичем тривале листування.
А „Вголос” тим часом продовжував жорстко „стібатися” над Тарасом Івановичем. Дійшло до того, як шепчуть стіни в обласній держадміністрації, у приватних розмовах пан Батенко взагалі сказав, що колись таки й наб’є пику „цьому Танчину”.
Звичайно, не виключено, що заступник губернатора самостійно пробирався о четвертій ранку до офісу Ірини Марушкіної та Ігоря Танчина на Крушельницької, щоб спалити все до біса. Але, погодьтеся, не той все таки рівень. Як-не-як, завкафедрою в „Політехнічному інституті” і кандидат політичних наук. Проте як версія має право на існування.
Версія сьома. Олігархічна
Наступна версія пов’язана зі створенням медіа-холдингу галицького олігарха Петра Димінського. До вже купленої у Тараса Козака „За вільної України” він хотів додати сайт „Вголос”. Факт беззаперечний: фінансування проекту „Вголос” і агентства „Прес-Тайм” почалося, цим займався помічник Петра Петровича Юрій Шведа. Проте, Димінський врахував сумний досвід своїх попередників із „Аргумент-газети”, які не втручалися у роботу пані Марушкіної на сайті та агентстві, що потім дозволило їй зібрати „чемоданчик” і піти по-англійськи, не попрощавшись. Аби цього не сталося після грудневого і січневого вливання Димінський нагадав Ірині Марушкіній про те, що вона вже не господар в агентстві і сайті, і спробував всадити туди своїх людей. Прогнозована відповідь Ірини Ігорівни полягав у лаконічному: пішли ви всі… А олігархи, як відомо, такого не прощають.
Версія восьма. Виборча
Одна з найцікавіших версій. Як відомо, Марушкіна до січня працювала на потенційного кандидата у мери Олександра Сендегу, який готувався стати технічним кандидатом для Василя Куйбіди. З часом пан Сендега зрозумів, що для нього, екс-губернатора Львівщини, повернення на посаду першого заступника мера Львова – це цинічне пониження. Він йде на переговори з „Нашою Україною” і домовляється, що після виборів його призначають керівником обласного виконкому, який має бути створений у відповідності із змінами до Конституції, що набули чинності. Відповідно – „развод и дєвічья фамілія”, кінець проекту із Василем Степановичем.
Василь Куйбіда про це дізнається, звіріє і замовляє серію публікацій проти Олександра Сендеги у пресі. Зважаючи на те, що на той момент штаб пана Сендеги у складі пані Марушкіної та пана Танчина вже припинив працювати на екс-губернатора і перейшов до екс-мера, то саме їм і було доручено провести кампанію „АнтиСендега”. Так би мовити, присягнути у вірності новому шефу.
Олександр Сендега дізнався про такий маневр зі сторони свого товариша і „залягає” з горя, що у світі панує несправедливість, на політичне дно. Тут-то і з’являються хороші знайомі пан Сендеги ще з часів губернаторства Юрій Сорокін та Антон Ружицький (ХДС підтримувала пана Сендегу), які і нагадують про „пакості” „Вголосу” та пропонують поквитатися з Іриною Марушкіною.
Звичайно, вбивати ніхто нікого не став – не 90-і роки ж бо на вулиці – але підрубати під корінь діяльність Ірини Марушкіної та Ігоря Танчина вони змогли. Тим паче, кажуть, що пан Сендега не здогадувався про наслідки для агентства і сайту, бо віддав все на відкуп панам Сорокіну і Ружицькому.
Замість післямови
Ніхто не збирається ідеалізувати Ірину Марушкіну і ставати на її захист, оскільки у Львові про неї немає однозначно сформованої позитивної думки і, можливо, переважає більше негативного. Водночас, у ситуації, в яку потрапила керівник агентства „Прес-Тайм”, ніхто не має права і слова сказати щось проти неї. Втрапити у таку халепу – це біда, і журналісти повинні об’єднатися для допомоги. А право щось стверджувати, і якомога скоріше, мають лише правоохоронні органи.
Тим часом, інсайдерські джерела серед працівників погорілого агентства стверджують, що Ірина Марушкіна та Ігор Танчин всерйоз розглядають версію, щоб виступити із заявою про політичне переслідування збоку однієї із політичних сил. А також заявити про те, що на Львівщині немає свободи слова, бо її утискує команда губернатора Петра Олійника в особі його заступника Тараса Батенка.
Вибори у Львові і справді виявилися найбруднішими. Так сказав Борис Тарасюк буквально на минулому тижні. І, на жаль, це вже так швидко знайшло своє підтвердження. Адже 99% журналістів та знайомих пані Марушкіної не сумніваються, що підпал стався через її „виборчу” діяльність.
|
