То чи бреше слуга Церкви Ожиївський?

У львівській пресі відбувається така собі полеміка між тими, хто любить Андрія Садового та тими, кому більш до вподоби Василь Куйбіда. Звісно, „полеміку” ведуть люди не з вулиці, а знані особистості, принаймні у колах вузьких. Минулого тижня Обсерватор подавав інтерв’ю з керівником відділу зовнішніх відносин УГКЦ Ігорем Ожиївським, у котрому той спрацював як „ACE” для пана Садового, натомість максимально очорнив екс-мера пана Куйбіду. Нині ж подаємо інтерв’ю з львівським правником Миколою Мелешком, який „ACE”ом є для Василя Куйбіди. Так би мовити, з претензією на об’єктивність...

Микола Мелешко: „Ще можна кинути Куйбіді докір за... вуса”

"Садовий і Куйбіда: історія протистояння" - так назива­лося опубліковане 2 лютого інтерв'ю з Ігорем Ожиївським, керівником відділу зов­нішніх відносин УГКЦ. Спів­розмовник зазначив, що йому не раз доводилося зустрі­чатися як з Куйбідою, так і з Садовим. Однак, на думку Миколи Мелешка, відомого львівського правника, керівника адвокатської фірми, його оціночні судження односторонньо висвітлюють історію по­борювання і методів, які при цьому використовувалися.

Як вважає Мелешко, роз­мовляти на таку делікатну тему, як взаємини двох кан­дидатів у міські голови Льво­ва, найкраще, керуючись не емоціями, а фактами, доку­ментами, свідченнями.

- Чому дотримуєтеся саме такої думки?

- До відділу Державної виконавчої служби Франківського районного управ­ління юстиції Львова ще 29 че­рвня минулого року наді­йшла заява про невиконан­ня рішення місцевого суду Франківського району від 05 листопада 2004 року по справі за позовом Василя Куйбіди до редакції однієї з газет, до якої близький Садовий, про захист честі, гідності та ділової ре­путації.

Суд зобов'язав від­повідача спростувати поши­рені нею відомості, як такі, що принижують честь, гід­ність та ділову репутацію Ва­силя Куйбіди. Це рішення місцевого суду підтримала й колегія суддів Львівського апеляційного суду. Однак газета, яку патронує Андрій Садовий, ще й досі, вишуку­ючи різні причини для зволі­кання, так і не виконала сво­го обов'язку, який прямо пе­редбачений ст. 37 Закону України "Про друковані за­соби масової інформації в Україні" та іншими законо­давчими актами України.

Відтак Ігор Ожиївський фрагментарно повторює де­які перекручені факти, які вже були у минулі роки опри­люднені у газеті пана Садо­вого. Зокрема, ще 26 вересня 2001 року ця газета стверджу­вала таке: "Куйбіда не визнає Ющенка почесним громадянином Львова". Хоча ніде ні приватно, ні публічно Ва­силь Куйбіда не стверджував цього. Мало того, він ор­ганізував поїздку депутатів міськради під стіни Верхов­ної Ради у 2001-му на під­тримку прем'єра Віктора Ющенка.

Як законослухняний місь­кий голова, Куйбіда наполя­гав на цивілізованому дотриманні процедурних моментів і ухвали сесії. Що й було зроб­лено. Віктор Ющенко при­їхав до Львова і його урочис­то проголосили почесним громадянином міста. А по­первах, коли група депутатів поїхала до Києва на підтримку опального прем'єр-мініс­тра й проголосувала просто-неба, Андрій Садовий як де­путат міської ради поквапив­ся в гості до Віктора Андрі­йовича і, як розповідає у зга­даному інтерв'ю Ігор Ожиїв­ський, "особисто вручив Ющенку історичне рішення у нього вдома". "Наскільки я знаю, саме тоді Садовий твердо вирішив піти на вибо­ри мера", - каже Ожиївсь­кий.

- Можливо, він справді у Ющенка був?

- Та не в тому річ. Оці слова з інтерв'ю пана Ожиївського - "наскільки я знаю", "кажуть" - не найкраще свідчать про об'єктивність автора і обізнаність із фак­тами, про які він веде мову. Запевняючи, що знає обох, Ігор Ожиївський змальовує Садового тільки світлими ба­рвами, а Куйбіду - чорними Без жодних посилань на дже­рела інформації, на докуме­нти чи свідчення компетен­тних осіб. І це говорить пова­жний чоловік, який має особливе призначення як слуга Церкви.

Узагалі, як виглядає, для керівника відділу зовнішніх відносин УГКЦ звернення Блаженнійшого Любомира Гузара про невтручання Цер­кви у виборчі процеси не ста­ло моральною пересторо­гою. Бо як інакше тлумачи­ти ось такі тенденційні зне­важливі судження: "Куйбіда був досвідченіший у полі­тичних інтригах і почав пе­регравати Садового заку­лісними методами... Він дуже вразливо ставився до свого іміджу. Згадайте хоча б вірші на 8 Березня, які регулярно від Василя Степановича от­римували львівські жінки. Або чорну мантію з ланцю­гом і беретом, які Куйбіда полюбляв вдягати на різні урочисті події"...

Як то ка­жуть, сім мішків гречаної вовни. Ще можна було б ки­нути Куйбіді докір за... вуса. Нехай подібні некоректні ви­словлювання залишаються на сумлінні того, хто мав би, як ніхто інший, дотримува­тися заповідей Божих.

- Але ж панові Куйбіді висували й конкретні звинувачення?

- А суд давно їх спросту­вав, як неправдиві відомості, які поширювала в своїх публікаціях згадувана газета на­передодні минулих виборів. Документи, які зберігаються в міській раді, спростовують також наведені Ігорем Ожиївським відомості про "масовий продаж львівських дитсадків, яких за час каденції Куйбіди продано при­ватним структурам близько сорока". Замість коментаря з приводу - витяг з листа за­ступника міського голови з питань гуманітарної полі­тики Ірини Романів до мі­ністра освіти і науки Украї­ни Станіслава Ніколаєнка від 26 липня 2005 року.

Цитую: "Протягом 1992 - 2001 років у місті дійсно спо­стерігалася тенденція до зменшення кількості до­шкільних навчальних за­кладів. Причинами такого стану було:

1. різке зменшення кіль­кості дітей, що відвідували ДНЗ, у зв'язку із: - погір­шенням демографічної ситу­ації і зменшенням народжу­ваності (у 1995 році народи­лося 7564 дітей, у 1999 році - 5106 дітей); - змінами у За­коні України "Про відпуст­ки" ст. 18, що дозволило ба­тькам перебувати в оплачу­ваній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та без­платній відпустці по догляду за дитиною до 6-ти років;

2.Економічна ситуація на підприємствах міста Львова спричинила звільнення людей з роботи. Батьки забира­ли дітей з дошкільних за­кладів, тому стало еконо­мічно невигідно утримувати порожні заклади. Таким чи­ном ДНЗ ліквідовувалися, а будівлі підприємства не спро­можні були утримувати.

Така ситуація призвела до того, що було закрито 71 ДНЗ. З них 36 ДНЗ перепрофільовано у початкові школи, ліцеї, приватні школи та гімназії, будинок школяра, центри ту­ризму, школи мистецтв, між­шкільні навчально-вироб­ничі комбінати. Приміщення 20 дошкільних закладів було здано в оренду. Приміщення 15 ДНЗ за рішенням львівсь­кої міської ради було від­чужено і передано новим влас­никам (в основному це були пристосовані приміщення, які на той час перебували в аварійному стані і, згідно з припи­сами СЕС та служби пожежно­го нагляду, у них необхідно було здійснити великий обсяг капітальних ремонтів)..."

У ряді дошкільних навча­льних закладів ( №№ 14, 31, 73, 163, 165, 171) частину приміщень, як зазначено в листі, займають бюджетні організації - Пенсійний фонд, відділ субсидій, Облас­на медико-психолого-педагогічна комісія тощо.

Як бачимо, демографічна і економічна ситуації зміню­ються, життя ставить нові проблеми, які, звичайно ж, треба вирішувати. Наведені факти і ті, які за бажанням можна було б неупереджено вивчити, свідчать про непра­вомірні звинувачення на адресу Василя Куйбіди.

Тож чи виправдане захоп­лення аж до пієтету деякими досягненнями Андрія Садо­вого, як-от: "За півтора року діяльності "Самопоміч" здо­була такий рівень довіри се­ред львів'ян, якому можуть позаздрити потужні політичні партії".

- І з цим ви теж не згідні?

- Погляньмо на факти. Ось що повідомляє ще одна львівська газета про ситу­ацію з наметовим містечком для безпритульних, яке вико­ристовувалось у сюжетах про "Самопоміч": "Троє дів­чаток із "Самопомочі" при­ходили до нас у перші дні і допомагали проводити пере­пис безпритульних, разом з ними ще приїжджало телеба­чення. На цьому, власне, і закінчилася участь "Самопо­мочі" у життєдіяльності на­шого містечка", - .зазначила пані Сяноцька, людина, яка справді зробила багато для безпритульних. Утім, "винахідливість" Андрія Са­дового та його підлеглих пі­шла ще далі. Як повідомив один із активістів "Оселі", у ТРК "Люкс" "осельчан", які займалися безпритульними, назвали соціальними праців­никами "Самопомочі". Щоб мати черговий привід розка­зувати про "параліч влади міста" чи щоб "скинути" містечко для безпритульних на плечі десятьох працівників "Оселі", тоді як у "Самопо­мочі", як декларує Андрій Іванович, 150 працівників?

Наметове містечко для без­домних стало моральним іс­питом для багатьох політиків і партій. За словами Олесі Сяноцької, керівника "Оселі", не один діяч приходив сюди, щоб не лише прорекламувати себе, а ще й очорнити опонен­та. Зрештою, як відомо, наме­тове містечко ось-ось згор­нуть. Реально бездомних ря­тують від холодів громадські організації "Оселя" та Регіо­нальний центр соціальної ада­птації на чолі із Ігорем Гнатом - відомим доброчинцем, який без жодних політичних амбіцій багато років поспіль у різний спосіб витягає людей із соціального дна. Саме він ще 1998 року розробив проект спеціального притулку для бездомних і готовий його ре­алізувати. Однак багаторічне оббивання порогів не дало ре­зультатів. Чим не об'єкт для прикладання зусиль потужної "Самопомочі"?

Питання відкрите. Як і багато інших питань, які Ігор Ожиївський заторкнув у некоректній формі й... залишив без відповіді. Та саме життя, громадська думка зроблять це замість нього.