|
Такої поетичної статті з політичним підтекстом вже давно не було у львівський пресі. Ну хіба не прекрасно, коли людина, говорячи про Василя Куйбіду, цитує Симоненка, Франка, Шевченка… Це важко коментувати, це треба прочитати і... не заплакати.
Святослав Максимчук, народний артист України: „Василь Куйбіда - людина роботящого розуму”
Багато хто пам’ятає вірш Василя Симоненка: Сивий Львове, столице моєї мрії, Епіцентр моїх радощів і надій…
Це не просто поетична метафора. На сьогодні, добре знаючи Східну, Південну, Центральну Україну і свою рідну Волинь, я можу сказати, що люди все-таки хочуть бачити у Львові те місто, яке було б провідною зорею української нації, “епіцентром”. Для того, щоб це відбулося, місто має очолювати особистість, яка свідома свого покликання саме такого порядку. А не лише латати вулиці, труби, які постійно прориває, хоч це, без сумніву, є однозначно справою господарською і вона належить тим службам, які повинні це робити. Буває, кажуть: “От прийде голова-господарник”... І кожен думає, що такий голова підмете вулиці, впорядкує брами, собак повиганяє тощо. Але люди поки що не свідомі того, що багато речей, яких вони чекають від когось, залежать від них особисто. А голова міста має бути головою, а не тільки руками. Згадаймо Шевченка:
Роботящим умам, роботящим рукам
Перелоги орать, думать, сіять, не ждать...
Василь Куйбіда керував містом впродовж восьми років як людина “роботящого розуму”. Чи все у нього було так, як би про це мріяв кожний? Такого й не може бути. Але як людина, дотична до культури, мистецтва, я можу сказати про нього багато доброго. Це - людина, якій довіряли і довіряють, яка має відповідну підготовку з позицій сьогоднішнього дня, менеджменту, міжнародних контактів тощо. Окрім господарки міста, економіки він цікавиться всім ,що відбувається в літературі, театрі, живопису. Свого часу мені сподобалася його ідея відновити проспект Шевченка, хоча не всі її сприймали. Але бодай на цьому проспекті кожен бачить, що таке Львів у перспективі. Бо якщо йти шляхом латання дірок, то коштів ніколи не вистачить. Ми ж знаємо, якою була “прихильність” влади минулої і позаминулої до Львова. За принципом: чим гірше - тим краще. Щоб потім тицяти на нас, львів’ян: які ви убогі, безпорадні...
Ми могли б мати величезні прибутки від туризму як європейська світлиця. Але що сьогодні бачимо у світлиці - хай Бог простить... Ось я нещодавно об’їхав 11 обласних центрів України під час фестивалю “Наша мова солов’їна”. Хочу сказати, що такого забрудненого міста, яким є на сьогодні Львів, я не бачив. І це не просто прикро. Це - обурливо, боляче. Щоб світлиця була світлицею, голова має вміти вести діалог з усіма без винятку структурами, як батько в родині. Для цього батькові треба мати тверезий розум і любляче серце. У цьому випадку Львів - наше дітище. Із усіма плюсами і мінусами. Але з діалогами тут останнім часом, як всім відомо, справи кепські...
Василеві Куйбіді за час його відсутності у Львові напевне додалося дуже багато такого, що він переосмислив, надбав. Не думаю, що розгубив. Він - занадто розумний чоловік, щоб втрачати час. Він має цілий ряд наукових звань, які не куплені. Це – не “проффесор”, а справді науковець і державець. Коли він пішов з посади, у Львові говорили про те, що десь і щось “не те” знайшли. Але це – теж закономірно. Тож замість побажання минулому-майбутньому голові міста нагадаю поезію Франка:
Як трапиться тобі в громадськім ділі
Здобути голос, вплив якийсь і значність,
Народ вести, снувати плани смілі,
То пам’ятай і все май ту обачність
Не вірити і не дуфать ніколи
На княжу ласку та народну вдячність (...)
Народна вдячність, ти, фатальний гонче,
Що з злою вістю все прибудеш вчасно,
А з доброю все спізнишся доконче!..
Тим, хто замислюється над проблемами провідника нації, керівника, енциклопедичний розум Івана Франка завжди підкаже: “заглянь туди”.
|
