Виявляється у Львові між райцями та приватними підприємцями йдуть жорстокі, затяжні кровопролитні позиційні бої. Воюють за кожен сантиметр землі, яка в центрі міста на вагу золота. На щастя воюють поки що тільки ідеологічно. Бо схоже на те, що підприємці малого бізнесу дотримуються поглядів Кромвеля і Лільберна, які стверджували що приватна власність є священною і непорушною, а Садовий зі своїми чиновниками, очевидно, обстоюють теорію Дж. Вінстенлі, згідно якою приватна власність є прокляттям і причиною всіх бід в суспільстві. Він пропонував позбу­тись торгівців, здійснюючи натуральний обмін і розподіл під конт­ролем суспільства.

В наших „зведеннях з фронту" мова піде про небезвідомого підприємця, директора ПП „Лорелея" Тетяну Нікітчин, власницю двох „Цісарських кав'ярень" – на пр. Шевченка (у ній 2000 року побили Ігоря Білозіра) та на пл. Підкови. А точніше 99.9 кв. м у самому центрі Львова, на які безперестанку точать зуби чиновники з мерії.

А почалося все з невинної минулорічної заяви Святослава Вакарчука про наміри профінансувати спорудження пам'ятника відомому композиторові, "батькові" української сучасної пісні Володимиру Івасюку поблизу філармонії на проспекті Шевченка у Львові. Цю ідею з ентузіазмом підхопили ратушанці, і вирішили не гаячи часу втілити в життя. Навіть місце під пам'ятник вибрали. Здогадуєтесь де?

І от, одного чудового дня п. Нікітчин отримала із міськради лист „щастя", у якому її во імя патріотизму та інших вищих матерій „попросили" звільнити цю земельну ділянку під пам'ятник Івасюку. Натомість, підпримцю запропонували на вибір три інші ділянки: на розі вулиць Городоцької - Патона біля виїзду зі Львова, на вул. Дж. Вашингтона поблизу залізничної колії та на Мечнікова, поблизу Личаківського цвинтаря. Останній варіант за словами п. Нікітчин можна зрозуміти як тонкий натяк, так як у разі відмови невідомі обіцяли замість Івасюку безкоштовно поставити пам'ятник їй.

Тетяна Нікітчин вирішила "відстрілюватися до останнього патрона" - зрештою, не знесли її кафе після подій 2000-го (кажуть, домогли "плечі у силових структурах"). Так що, переживши гнів народний, немилість влади "Цісарська кава", чи то пак "ЦК" вирішила також перетерпіти. Тим паче, що на обидва по суті МАФи свого часу оформили акти приватної власності як на... дві капітальні споруди та договір оренди на землю. Втім, досить один раз побувати у будь-якому із "ЦК", аби зрозуміти якою є "капітальність" цих" будівель, особливо у контексті навколишнього архітектурного ансамблю.

Щоправда, документи, видані п. Нікітчин засвідчують, що її кав'ярні таки є капітальними будівлями. А документи, які остаточно узаконили "капітальність" цих "пам'яток металопластикової архітектури", були видані передвиборчої кампанії 2006, 21 березня того року. Тоді у Львові тривав „бєрпєдєл”, адже міськрада перебувала під керівництвом в.о. мера – секретаря Ради Зеновія Сірика, і дерибан землі та майна у всіх напрямках досяг небачених у новітні часи масштабів.

Отож, єдиним шляхом „вибити грунт” з-під „ЦК” залишилась бюрократична війна, яка, влсне, триває вже рік. Серйозним порушенням санітарних норм для санепідемстанції може стати побита шибка в дверях кав'ярні, чи відсутність однієї кахлі на підлозі. Тож пані Нікітчин тепер залишається хіба що оголосити на території своєї кав'ярні надзвичайний стан.

Хоча, і без того працівники кав'ярні живуть в умовах, наближених до бойових. Але і тут є свої переваги – буде що розказати онукам. Наприклад, про обстеження комунальних мереж поблизу бару спецпідрозділом „Беркут", або про підкладання вибухівки в кав'ярню невідомими чи стриптиз від волоцюг.

Не обходиться, нажаль, і без жертв. За словами Тетяни Нікітчин: „Вирішуючи проблеми, пов'язані з кав'ярнею, через постійні стреси на восьмому місяці вагітності я втратила ненароджену доньку".

Можна лише уявити, яке „полегшення” відчула п. Нікітчин коли довідалася про чергову „благую вість" – рішення міськвиконкому № 327 від 25 травня ц.р., яким скасовується попереднє рішення міськради про прийняття обох будівель – на пр. Шевченка та на пл. Підкови, в експлуатацію, та розпорядження Галицької райадміністрації про право приватної власності ПП "Лорелея" на ці будівлі, яке було видано за рішеннямГосподарський суд Львівської областів 2005 р.Наразі підприємець стверджує що це рішення суперечить чинному законодавству і оскаржує його в суді.

Тоді в ЖЕКу заявляють, що "ЦК" самовільно захопила літні майданчики. Хоча пані Нікітчин платить за них навіть взимку. Цим користає Садовий мерія робить „хід конем” – 23.10.07 видає розпорядження № 509 „Про утворення робочої групи щодо врегулювання ситуації з кафе „Цісарська кава" на пр. Т.Шевченка 7а". Головою робочої групи призначалася Ірина Маруняк, (голова Галицької РА). Завдання комісії було вирішити питаннястосовно ліквідації літніх майданчиків на пр. Шевченка та на пл. Підкови, оскільки підприємство не має дозволу "на функціонування літніх майданчиків".

Та, як заявив в інтерв'ю „Львівській газеті", уповноважений держпідприємництва з питань захисту прав підприємців у Львівській області Зеновій Бермес: „Необхідність отримання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг не передбачено жодним нормативно-правовим актом".

За словамиТетяни Нікітчин, схожий ритуал проводив і Синютка, коли відібирав в неї дозвіл на право торгівлі, який, як потім виявилось, також взагалі не був потрібен.

Отож життя продовжується, шоу триває і найцікавіше ще попереду – 20 листопада ц.р. спливає термін дії десятирічного договору оренди землі під кафе „Цісарська кава" на проспекті Шевченка і пл. Підкови, і ПП „Лорелея" має згідно законодавства повне право на продовження терміну оренди, так, як ці будівлі є у приватній власності цього підприємства. Однак чиновники вперто і безпідставно відмовляються продовжувати договір і не виносять його на розгляд ЛМР.

А поки що Тетяна Нікітчин мабуть, очікуючи судного дня (20 листопада), молиться за здоров'я Садового, Павліва, Синютки, Марунякandco. Не тримати ж гріха...

Обсерватор